Військовий капелан та новий освітній глухий кут

Українське військове капеланство за останні роки зазнало фундаментальної реформи, перетворившись із волонтерського руху на офіційну та чітко структуровану службу. Сучасний військовий капелан на фронті — це не просто священник, який приїхав підтримати бійців, а повноцінний військовослужбовець із посадовим окладом, соціальними гарантіями та погонами офіцера. Проте задекларовані державою високі стандарти несподівано зіштовхнулися з бюрократичною реальністю, яка поставила під удар підготовку нових духовних кадрів для передової.

Архівне фото. Військовий капелан Віталій Папушой під час служби

Згідно з чинним законодавством, до служби на посадах військових капеланів допускаються виключно особи, які мають вищу богословську освіту та пройшли спеціальну підготовку. Отримання статусу військовослужбовця автоматично передбачає присвоєння офіцерського звання — молодшого лейтенанта капеланської служби. І саме на цьому етапі система дає збій.Жоден авторитетний духовний навчальний заклад в Україні не здатний самостійно випустити військового офіцера. Відомий Вищий інститут релігійних наук святого Томи Аквінського у Києві, як і численні православні чи протестантські духовні семінарії та академії, є суто цивільними або конфесійними установами. Вони надають фундаментальні знання з теології, філософії та душпастирської опіки, але не мають акредитованих військових кафедр і не входять до структури Міністерства оборони. Священник із дипломом семінарії залишається для армії цивільною особою.

Західний світ, на стандарти якого орієнтується Україна, вирішує цю проблему за допомогою чіткої двоступеневої системи. Наприклад, у США чи Великій Британії кандидат у капелани спочатку здобуває ступінь магістра богослов’я у звичайному цивільному університеті чи семінарії. Після цього він проходить жорсткий відбір та направляється до спеціалізованої Військової капеланської школи (Chaplain School), де цивільного священника протягом кількох місяців навчають тактичній медицині, військовій топографії, психології екстремальних станів та статутам. Тільки після закінчення цієї військової інституції держава присвоює йому офіцерські погони.

Україна сьогодні змушена будувати подібний міст поспіхом. Для подолання освітнього тупика було створено тритижневі курси підвищення кваліфікації при Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Схема працює так: священник отримує мандат від своєї церкви, підтверджує диплом цивільної семінарії (наприклад, того ж Інституту Томи Аквінського), мобілізується до лав ЗСУ, проходить експрес-навчання на базі військового інституту і лише після цього отримує законне право одягнути офіцерську форму.

Цей компромісний механізм наразі рятує ситуацію на передовій, проте він демонструє необхідність створення повноцінної, постійно діючої Військової капеланської академії. Армії потрібні професіонали, які однаково впевнено тримають у руках як Святе Письмо, так і військовий статут, не змушуючи релігійні заклади виконувати невластиві їм функції державного апарату.